Українське барокко

Оцінка статті: (Переглянуто: 24561)

Коротко про стиль Українське барокко

 

Час створення початок XVII століття

 

Характерні риси стилю:

Характерні кольори:

Характерні лінії:

Характерні форми:

Характерні елементи інтер'єра:

Характерні конструкції:

Характерні вікна:

Характерні двері:

---

 

Докладно про стиль Українське барокко

 

Стиль барокко виник в Італії наприкінці XVI ст. і прийшов на зміну стилю Відродження в результаті кризи гуманістичної ренесансної культури. В XVII ст. барокко поширився в більшості європейських країн. Причому в одних наслідували італійських першоджерел, в інші - сприйняли лише окремі, найбільш відповідні пануючої в країні смакам і художнім традиціям особливості стилю. Так у Франції в XVII ст. барокко знаходить вираження лише в деяких рисах церков і в інтер'єрах будинків при тім, що основним стильовим напрямком Франції XVII ст. був класицизм.

Стиль барокко був суперечливим і неоднозначним. Так у різних країнах він виражав і ідею дворянської культури часів світанку абсолютизму, боротьби за національну єдність, смаки бюргерства. У барокко в порівнянні з ренесансом класичні форми здобувають інший характер і інше композиційне бачення. На зміну раціональної тектонічності приходить атектонічність, ренесансна графічність переміняється мальовничістю, пластику, що стала основним засобом художньої выразизливості, створює неспокійну гру світлотіні, у планах і формах панують складні криволінійні обриси, статичність ренесансних композицій переміняється бурхливою динамікою форм, групуються колони й пілястри , фасади й інтер'єри будинків насичуються скульптурами, в інтер'єрах широко використається позолоть, ліплення, різьблення, мальовничі плафони, що ілюзорно зображують небо зі зводами, що летять по ньому ангелам, і ін.

Достоїнства стилю виявилися у винятково сильні по художній виразності принципах створення архітектурних ансамблів і дивному вмінні органічно вписувати архітектуру в навколишню природу. Головне в ньому -вразити уяву людини незвичайним, вплинути на його почуття.

На Україні барокко характеризується своєрідними особливостями, зокрема використанням традицій народного мистецтва. Його самобутній стиль найбільше яскраво виявився в архітектурі Лівобережжя й Слобожанщини, возз'єднаних з Росією в результаті визвольної війни українського народу 1648-1654 р.

На західних землях України, що залишилися під владою польських магнатів, справа обстояло інакше. Іншими були замовники, їхні смаки й вимоги, іншими були й архітектори, в основному іноземці, іншими були традиційні прийоми будівництва й будівельні матеріали, підсилювалася політика католицької експансії . Саме цією політикою пояснюється будівництво великої кількості католицьких монастирів у Галичині, на Волині, Подолии й Правобережжя.

Одним з перших будинків, що повністю відповідали архітектурному стилю барокко, був єзуїтський костьол Петра й Павла у Львові, побудований в 1610-1630 р. італійським зодчим Джакомо Бріано. У плані - це васика з типовим для середньовічної архітектури високо піднятим центральним нефом і аркбутанами над бічними нефами, тобто рисами, що сходять до готичної архітектури. Будинок костьолу майже повністю копіює римську церкву капітулу єзуїтів Іль Джезу, побудовану в 1575 р. одним із засновників стилю барокко Джакомо делла Порта. Іль Джезу стає прикладом для многочисленних католицьких церков у багатьох країнах. У Львові по його зразку з тими або іншими відмінностями будуються костьол Сретенья (1642-1644 р., архіт. Дж. Б. Джізлені), Вознесенський костьол у Рудках (1728 р.). характерними для стилю барокко були також численні невеликі однонефні костьоли. Риси барокко стали властиві й іншим типам будинків -палацовим, замковим та ін. (будинок королівського арсеналу у Львові, 1635 р.)

Після завершення визвольної війни й возз'єднання України з Росією, почався новий етап в історії української архітектури. На возз'єднаних землях бурхливо ростуть міста, розвиваються ремесла, торгівля, формується новий уклад життя. На землі Лівобережжя й Слобожанщини із Правобережної України, що залишилася під владою Польщі, цілими селами й містами переселяється українське населення, ґрунтуються нові міста й села, ростуть і забудовуються старі. Західні центри української культури - Львів, Луцьк, Острог поступово втрачають своє значення, поступаючись місцем Києву, Чернігову, Перяславу, Полтаві, і новопобудованим Харкову, Сумам. Повсюдно починається будівництво церков, православних монастирів, будинків козацької старшини - тепер вони стають основними замовниками. Якщо раніше кам'яні будинки були одиничними, то тепер їхнє будівництво здобуває масовий характер.

В XVII ст. у Росії керування всім будівництвом було централізовано. Їм керував Приказ кам'яних справ, в обов'язку якого входили питання кваліфікації майстрів, посилка майстрів по викликах замовника, нагляд за будівництвом. Після возз'єднання юрисдикція Наказу кам'яних справ поширюється й на українські землі, і тому що обсяг будівництва був дуже великий, на Україну приїжджають російські майстри, причому навіть провідні архітектори країни. Цілком природно, що ці майстри приносять із собою нові прийоми будівельної техніки й форми, характерні для російської архітектури того часу. Основну масу будівельників становили українські майстри, багато хто з яких пізніше працювали в Росії. Працювали на Придніпров'ї й Чернігівщині й німецькі, і литовські архітектори.

Незважаючи на те, що приїжджі майстри принесли в архітектуру створюваних ними будинків певні риси, властиві їхній творчої індивідуальності, стиль, що сформувався на Україні в другій половині XVII ст., мав свої особливості, мав стійку спільність конструктивних і художніх рис, що дає повну підставу назвати його українським барокко. Істотною обставиною було те, що католицьке барокко, що асоціювалося з діяльністю іноземних гнобителів, було ненависно українському народу настільки, що багато палаців польських магнатів, а також католицькі будівлі були зруйновані. І цілком зрозуміло, що новоспоруджувані будинки не повинні були жодною мірою на них походити. У зв'язку із цим українське барокко швидко виробляє свої стильові особливості. Компонентами стилю були національні прийоми типів і композицій будинків, а також деякі риси російської архітектури, що виразилися в характері декору.

Забудова міст Придніпров'я й Лівобережжя носила садибний характер. Це різко відрізняло її від забудови європейських міст, де найчастіше дотримувалися регулярної система вулиць і суцільна забудова з тісно притиснутими один до одного будинками. У придніпровних містах зберігався принцип древньо-руського планування -радіально-порядкової, що носила мальовничий характер.

Чудовим пам'ятником житлової української архітектури кінця XVII ст., відмінно зберігши свої первісні форми, є будинок Якова Лизогуба в Чернігові - великий, одноповерховий, перекритим високим двосхилим дахом і трикутними фронтонами на торцевих фасадах, які розчленені пілястрами, що обгороджують структуру плану. Фронтони прикрашають плоскі фігурні ніші, полуколонки й трикутні сандрики над вікнами. Пластика фасадів і фронтонів близька по характері до форм російської архітектури XVII ст., але значно крупніше й соковитіше її, що створює мальовничу гру світлотіні.

До суспільних будинків того часу ставиться Чернігівський колегіум, побудований в 1700-1702 р. Великий двоповерховий будинок колегіуму стоїть поруч із головними будівлями Чернігівського кремля й входить у його ансамбль. У західній частині будинку - висока вежа, незвичайна за формою - на верхньому ярусі її оточують циліндричні виступи. Південний фасад будинку багато декорований лиштвами зі складними фігурними прикрасами.

До будівель цивільної архітектури другої половини XVII -початку XVIII ст. можна віднести численні трапезні палати в православних монастирях. Дуже цікава трапезна чернігівського Троїцького монастиря, за словами дослідника української архітектури цього часу М.П.Цапенко, «справжній шедевр національного архітектурного стилю» . Трапезна побудована в 1677-1679 р. ще до початку будівництва монастирського собору. До трапезного залу із західної сторони примикають сіни й господарські приміщення, а зі східної -Введенська церква з високим верхом над центральною частиною.

Найбільше яскраво й самобутньо стиль українського барокко виявився в культовому зодчестві. Цапенко писав, «дух часу вимагав монументальних образів. Головним завданням, особливо в XVII -початку XVIII ст., стає створення виразного, вражаючого образа, символу, пам'ятника вчиненого народом у справі національного звільнення й твердження національної культури.»

В українських церквах цього періоду відзначається кілька типів, з яких один (головним чином монастирські собори) сходить до традицій давньоруської архітектури, а інші - до типів українських дерев'яних церков.

Перший тип сходить до відновленого в XVII ст. давньоруським святиням - київському Со-фійському собору, собору Елецького монастиря в Чернігові, і, особливо, Успенському собору Печерського монастиря, що здавно вважався самим популярним будинком на Русі. Всі ці спорудження в основі мали хрестовокупольний тип і всі вони після відновлення «одягнені» у барочну «одяг»; надстроєні верхи, з'явилися прибудови, фасади прикрашені декором.

Найстарший будинок цього типу - собор Троїцького монастиря в Чернігові. У композиції собору сполучаються традиційні риси давньоруської (трехапсидний у плані, пятиглавий) і західної архітектури (базиликальный характер інтер'єру, вежі перед західним фасадом, барочний фронтон, елементи декору).

---

Власов В.Г.

 

Великий енциклопедичний словник образотворчого мистецтва

 

 

Перейти до перегляду наступного стилю: Фюжн Перелік усіх стилів Ще почитати про стилі СтройДизайн виконує: будівництво будинків, ландшафтний дизайн, дизайн кухні, дизайн інтер'єру, ремонт квартири, дизайн квартири