Дизайн інтер'єрів
Будівництво та ремонт
Ландшафтний дизайн
Отделочные материалы
Наталія
IMG "Юла" раскрутка сайта и продвижение сайта
Оцінка статті: (Переглянуто: 1898)
Одна тільки думка про майбутній ремонт здатна повалити вас у шок? Віримо, самі через це проходили і тепер готові поділитися досвідом. Як вибрати підрядчика? Як контролювати якість проведених робіт? Як уникнути перевитрат кошторису?
На початку 90-х років у нашій країні настала ера євроремонту. На вітчизняний ринок залили імпортні товари, сантехніку, оздоблювальні матеріали, а разом з ними й інформація про світові технології в галузі ремонту. У значної частини громадян з'явилася нарешті можливість почати оформляти свої будинки на рівні європейських стандартів. Правда, спочатку можливості споживача були не настільки шикарні як зараз, але навіть найдешевша китайська і турецька продукція вигідно відрізнялася від традиційно непоказних виробів вітчизняних підприємств. Інтер'єри відремонтованих квартир теж залишали бажати кращого. Це був або злегка поліпшений радянський варіант, або копія офісів і недорогих європейських готелів. Але процес, як говориться, пішов. І в міру того, як росло число заможних громадян, рівень доходів яких наближався до середньоєвропейського, у Росії почав формуватися зовсім новий вид бізнесу. З'явилися окремі фахівці, а потім і фірми, що бралися виконати ремонт квартир відповідно до європейських стандартів, а в лексикон росіян з цього моменту ввійшло ємне, звучне і всім зрозуміле слово «євроремонт»...
Для людини, що зібралася робити ремонт, вибрати відповідального і сумлінного виконавця -- задача усе ще не з легких. За десять років приставка «євро» до слова ремонт не стала поки синонімом якості.
Використання найсучасніших, часом досить дорогих матеріалів, необхідність застосування нових технологій і зовсім інші, значно більш високі вимоги до якості робіт диктували і зовсім інші підходи до дисципліни й організації праці, тому обробників «з будівництва соціалізму» спочатку намагалися не залучати. «Радянське» відношення до роботи, що в'їлося у плоть і кров цих фахівців, було невигубно. Не допомагали ні страх звільнення, ні висока зарплата. Дефіциту ж робочої сили в ті роки не спостерігалося: на цей ринок прийшли майстра з елітних БМУ (наприклад, тресту «Мосреставрація»), робітники й інженери з що закриваються НДІ, що мають «технічні» мозки і багатий досвід шабашки і будзагонів.
Наявна форма розрахунку, що усе ще практикується і сьогодні, дозволяла з легкістю уникати податків, а виходить, будь-якому підрядчикові можна було обходитися без громіздкого бюрократичного апарату, зміст якого істотно впливав на ціну. Мінімальні накладні витрати дозволяли такого роду фірмам виплачувати своїм майстрам від 70 до 80% від оплаченої замовником вартості робіт. Високі заробітки ($600-1000 на місяць) стали гарним стимулом для залучення сумлінних фахівців. Більшість ремонтних фірм у цей період займалися фактично звичайним посередництвом -- пошуком клієнтів, яких вони потім передавали майстрам або цілим бригадам, найчастіше навіть не працюючим у штаті цієї контори. Бригада, одержавши замовлення, уже самостійно домовлялася з хазяїном квартири про умови роботи, про терміни, форми і розміри оплати. Фірмі відчислявся її невеликий відсоток, і відповідальності за подальше вона вже не несла...
Але це була лише одна невелика проблема серед безлічі інших, практично неминучих у період становлення ринку. Існуюча до тієї пори нормативна база (Дст і Снипи) у нових умовах здавалася значною мірою застарілою. Та й держава, зайнята іншими проблемами, фактично усунулася від якого б то не було контролю за процесами в цій сфері. У результаті кожний, від майстра до самого замовника, творив усе що хотів. Звичайно, закони ринку поступово робили свою справу - високі заробітки стимулювали ріст професійної майстерності, і це вселяло надію на те, що в найкоротший термін буде накопичений досвід застосування нових технологій ремонту.
Однак у середині 90-х ситуація змінилася. Підрядчик, не задоволений роллю посередника і скромним відсотком, звернув свій погляд на гастарбайтерів, що саме в цей час стали з'являтися в Росії. Спочатку це були дійсно фахівці, зокрема професійні обробники. Їхні професійні навички і бажання працювати припали до речі, але було їх дуже небагато і вони швидко розчинилися серед аборигенів. До того ж незабаром почався масовий приплив дешевої робочої сили з країн СНД.
Серед цієї маси мігрантів фахівців було вже не так багато. Всі інші, маючи досвід хіба що переклеювання шпалер у власній квартирі, проте бралися виконувати будь-яку роботу за яку завгодно низьку плату, оскільки вона в будь-якому випадку значно перевищувала їхній заробіток на батьківщині. Використання такої робсили обіцяло роботодавцям надприбуток. І мало хто устояв перед такою спокусою. А клієнтів, що звикли до ненав'язливого радянського сервісу, легко можна було обвести круг пальця. У підсумку попит на кваліфікованих робітників став падати. Фірми замість колишніх 70-80% платили своїм, російським, майстрам усе менше і менше.
У результаті в ремонтних конторах почалася небувала текучка персоналу. Ішли і старі кадри, і, після одного-двох ремонтів, гастарбайтери, оскільки обіцяні заробітки були відсутні. А через пару років вони вже з'являлися на ринку «приватних рекламних оголошень», але вже як керівники ремонтних бригад, складених із земляків і родичів. Якість робіт у цей період упала до найнижчого рівня. Через халтурно поставлену сантехніку затоплювалися цілі під'їзди. Установка електричних розеток у ванних кімнатах проводилася без застосування захисних пристроїв. Ризиковані і небезпечні перепланування серйозно послабляли несучі конструкції будинку. Приїжджі «майстри» найчастіше жили в ремонтированих квартирах, що нерідко приводило до пожеж і вибухів. Вартість ремонтних послуг у той час визначалася вже значною мірою не якістю роботи, а гаманцем клієнта й умінням керівництва фірми одержати хоча б частину обговореної суми. Головне - зробити це раніш, ніж клієнт почне щось розуміти. Практично будь-яка фірма, навіть в умовах скандалу, умудрялася одержати якийсь прибуток. Коли замовник починав заперечувати проти такого «результату» ремонту, можна було і «уступити» йому відсотків двадцять від обговореної раніше суми, пожертвувавши заробітком робітників. Ремонтний ринок у ті роки нагадував непахане поле, де навіть некваліфікований підрядчик, що провалює одне замовлення за іншим, міг спокійно існувати, оскільки завжди міг знайти для себе нову жертву.
Ну, а куди ж ділися колишні, кваліфіковані кадри? Хтось організував свою фірму, успішно експлуатуючи тих же приїжджих, але більшість осіла на ринку «приватних оголошень». І в короткий період (тривав він з 1995 по 1998 рік) можна було за допомогою приватного майстра без проблем і досить дешево зробити гарний ремонт квартири. Доход такого майстра в ті роки в два-три рази перевищував заробіток у середній фірмі, що швидко стало привабливим для гастарбайтерів і цей ринок ремонтних послуг. Туди ж направилися і виконроби з тих фірм, що, швидко освоївши термінологію і фінансову сторону справи після всего одного-двох ремонтів, починали працювати самостійно, організовуючи невеликі бригади.
Настільки широкі можливості російського ринку оцінили не тільки жителі колишніх союзних республік. Величезний попит на імпортні оздоблювальні матеріали привів до появи в нас і західних фірм. Багато хто з них, такі як КВЕ, VЕКА, «ТІГІ KNAUF», збиралися обґрунтуватися тут всерйоз і надовго. Незабаром у Росії з'явилися заводи з виробництва гіпсокартону (ГКЛ) і віконного профілю. Наші ремонтники одержали не тільки новий продукт, але і налагоджені технології, навчання яких проводилося в спеціально створених центрах. Приклад з «ТІГІ KNAUF» досить показний. Схожий матеріал, названий у нас сухою штукатуркою, існував і використовувався в нашій країні досить давно. Цінність запропонованого фірмою складалася не тільки в поліпшенні якості матеріалу, але й у наявності комплексної системи для зведення перегородок, арок і підвісних стель. В одному місці можна було замовити різні типи металевого профілю для каркаса, системи кріплень, клейові суміші, шпаклівки для обробки поверхні і, що важливо, одержати інформацію про те, де і як це все застосовувати. У результаті гіпсокартон швидко витиснув ДСП і дерево, використовувані раніше при будівництві легких каркасних перегородок, що підвищило також і пожежну безпеку наших квартир.
Таким чином, поява на вітчизняному будівельному ринку західних фірм зіграла свою позитивну роль. Правда, отримані західні технології створили в керівників російських фірм нову ілюзію: вони вирішили, що з цими технологіями домогтися гарної якості ремонту можна і без наявності висококваліфікованої, а, отже, і високооплачуваної робочої сили.
Можливо, що навіть такий, взагалі, порочний підхід до справи міг дати деякі результати (хоча в ремонті від кваліфікації безпосереднього виконавця залежить набагато більше, ніж при потоковому, серійному виробництві, де в масовому порядку використовується дешева робоча сила), якби не наше зайво «творче» ставлення до запозичених технологій. Заради зниження ціни багато що значно спрощувалися. Наприклад, позитивний ефект від нових вікон, як затверджують фахівці, на 50 або навіть 70% залежить від їхньої правильної установки. У нових Дст, розроблених, до речі, за участю фірми КВЕ, дані чіткі рекомендації з закладення шва між вікном і стіною. З правильним пристроєм зсередини безперервного контуру, що забезпечує вологоізоляцію, можна познайомитися і на сайте фірми VЕКА. Однак більшість фірм при установці склопакетів, як і раніше, обмежується лише заповненням шва монтажною піною. Більше того, у договорах, що укладають між споживачем і фірмою, що встановлює вікно, теплоізоляційні характеристики блоку навіть не згадуються. Але ж це все одно, що купити машину, не поцікавившись, яка потужність її двигуна.
Щось схоже відбувається і з гіпсокартоном. Вологостійкий ГКЛ можна використовувати для івирівнювання стін і стель, а також для будівництва перегородок у приміщеннях з підвищеною вологістю. Але деякі наші «майстри» вважають, що в санвузлі і на кухні треба кріпити аркуші на дерев'яний каркас замість рекомендованого фірмою сталевого оцинкованого профілю. Просто з деревом їм звично і зручніше працювати. Тим часом у вологому середовищі такий каркас обов'язково поведе, що пришиті до нього аркуші гіпсокартону деформуються, на стелі з'являться тріщини або складки, і не виключено, що потріскається плитка.
Серйозним іспитом для ремонтного ринку стали події серпня 1998 року. Якщо до дефолту попит перевищував пропозицію, і високі доходи якоїсь частини населення у визначеній мірі підтримували і високі ціни на ремонт, то після «чорного» серпня ціни упали більш ніж втричі. І навіть сьогодні, через шість років, вони все ще не дотягають до колишнього рівня. Це не тільки через зниженням рівня доходів багатих людей, й через те, що споживачами ремонтних послуг сталі інші, менш забезпечені прошарки населення.
У цій ситуації вижили ті, хто зміг запропонувати більш-менш пристойну роботу з досить низьких цін. У виграші виявилися знову ж іноземні робітники. За минулі роки вони дечому навчилися, а дефолт тільки зміцнив їхнє домінуюче становище на ремонтному ринку. Після серпня 1998 року ремонтники вперше відчули, що таке тверда ринкова конкуренція. У 1999 році попит на їхні послуги був таким низьким, що навіть великі фірми, що бралися колись тільки за дуже дорогі проекти, не гидували і дрібними замовленнями.
Так, ринок усі розставив на свої місця: «приватники» стали обслуговувати тільки недорогий ремонт, кошторис, який рідко перевищує $10 000, а доходи, що скоротилися, змусили деяких з них знову повернутися під крило тієї або іншої фірми. Такі особливості розвитку ремонтного бізнесу в Росії в перші десять - дванадцять років його ринкового існування. І хоча в сфері двосторонніх відносин «клієнт - майстер» до рівня світових стандартів ще дуже і дуже далеко, визначений прогрес, нехай і невеликий, у наявності. Зокрема, наявна форма оплати поступово витісняється безготівковою, принаймні в сфері елітних ремонтів. Замовник сьогодні значно більше уваги звертає на договір, у якому прописані права сторін, обов'язки і гарантії підрядчика. Більшість фірм тепер надають замовникові кошторис витрат, календарний план та іншу документацію, що повинно переконати клієнта в солідності і надійності підрядчика. На папері і справді усе завжди виглядає як не можна краще, але в житті «ярів» менше поки не стало. І знову ж у будь-якому документі, як би мистецьки в ньому не намагалися сховати правду, завжди можна знайти сліди або ознаки щирого становища речей. Утім, це тема окремої розмови.
Є визначені зрушення й у якості. Візьмемо те ж перепланування. Хоча ці роботи і проводяться часом зі значними порушеннями існуючого законодавства (до кімнат приєднують балкони і лоджії, санвузли переносять і розміщають над житловою зоною), майстри, що здійснюють ці роботи, діють сьогодні більш обачно. Вони намагаються не торкатись несучих елементів конструкцій будинку, під санвузлами в більшості випадків роблять гідроізоляцію підлоги, установлюють розетки і вимикачі у ванних кімнатах тільки з пристроями захисного відключення (УЗО). Приходить потроху й усвідомлення того, що має значення не тільки розмір прибутку, але і репутація фірми. А вона багато в чому залежить від безпосередніх виконавців - інженерів, дизайнерів і робітників. І ще одна тенденція: тверда конкуренція змушує хазяїв ремонтних фірм витрачати гроші на навчання персоналу і новітній інструмент.
Як би то ні було, але варто дивитися правді в очі: для людини, що зібралася робити ремонт, вибрати відповідального і сумлінного виконавця - задача все ще не з легких. За десять років приставка «євро» до слова ремонт не стала поки синонімом якості. У більшому ступені вона символізує лише європейську ціну цих послуг.
|