Регіоналізм

Оцінка статті: (Переглянуто: 16116)

Коротко про стиль Регіоналізм

 

Час створення 30-і роки XX століття

 

---

 

Повний опис стилю Регіоналізм

 

Регіоналізм, що представляє собою у відомому відношенні дочірню галузь органічної архітектури, у середині і в другій половині ХХ ст. дав ряд самобутніх споруджень. Додавання регіоналізма приходиться на 30-і рр. і зв'язано з естетичним відторгненням знеособленого геометризма авангарду. Ще більш непримиренним це відторгнення стало в 50-і рр. у відповідь на ще більш агресивне поширення нової хвилі модернізму, що нахлинув на світове зодчество зі США під ім'ям "інтернаціональний стиль"

Раніше усього регіоналізм почав формуватися в країнах Північної Європи, потім у Латинській Америці, Японії й ін. країнах. Розвиток регіоналізма відзначився не тільки недоліками модернізму, але й особливостями соціальних процесів у післявоєнні роки. Для цього періоду характерне різке збільшення мобільності населення, навіть його малозабезпеченої частини за рахунок розвитку індустрії масового туризму. Мандрівники і туристи - перші /але досить поверхневі/ шукачі своєрідності вперше побачених місць і їхньої архітектури. З цим періодом збігався й інший процес - заглибленої і великої діяльності по реставрації і реконструкції історичних міст, що перетворився в другій половині ХХ ст. у самостійну галузь досліджень і проектування в Італії, Австрії, Німеччині, Франції, Великобританії й ін. країнах. Не останню роль у становленні регіоналізма грає пошук художньої самоідентифікації націй і країн, особливо тих, що пізно знайшли державну незалежність.

Практично виявленню /іноді перебільшеному/ регіональних рис архітектури сприяв досвід проектування національних павільйонів для численних міжнародних і всесвітніх виставок.

У ХХ ст. на шлях послідовного регіоналізму першими стають архітектори Скандинавських країн, одними з перших уроки модернізму, що засвоїли, і почали в 30-і рр., від них відмовлятися. Застосування містобудівних і компоновочних прийомів модернізму /рядкова забудова, прямокутні обсяги, плоскі дахи, відкрите підпілля й ін. /приводили в кліматичних умовах Скандинавії до погіршення мікрокліматичних параметрів забудови і будинків.

Відповідно до регіональних умов тут швидко відбувся перехід до замкнутої і напівзамкнутої забудови переважно протяжними і часто криволінійними в плані будинками, що повторюють малюнок горизонталей при забудові характерних для рельєфу Скандинавії гірських схилів. Необхідність природного снігозбросу продиктувала відмовлення від плоских дахів з поверненням до традиційним скатних, переважно крутосклонних. Нарешті, небезпека надлишкових тепловтрат і погіршення мікроклімату приміщень першого поверху зажадали відмовлення від установки будинків на окремі опори і пристрої теплого підпілля або підвалів. Надлишкові тепловтрати через стрічкові вікна продиктували зменшення проємності зовнішніх стін перехід до замкнутої форми вікон, а іноді до пристрою верхнього світла.

Повернення до традиційних архітектурних форм визначив і перевагу традиційним матеріалам - камневі, цеглі, дереву. Виявлення естетичних рис сучасних конструкцій із традиційних матеріалів /наприклад, гнутих древесноклеєних і ін./ в обсягах і інтер'єрах суспільних будинків стало характерною рисою скандинавського регіоналізму. Особливо яскраво вона проявилася і творчості видатного фінського зодчого Алвара Аалто.

Регіоналізм в архітектурі Японії особливо яскраво проявився після Другої світової війни. Його розвиткові сприяли фундаментальні політичні і соціально-економічні обставини. Головні з них - можливість реалізації великих обсягів цивільного будівництва в зв'язку з насильницькою демілітаризацією країни, розвиток і поглиблення демократичних форм громадського життя і прагнення до національного відродження після поразки у війні, прогрес технічного розвитку і будівельної техніки, зокрема. Внаслідок цього в післявоєнні роки в Японії інтенсивно розвиваються суспільне, ділове і культурне життя, будуються численні будинки культурних і спортивних центрів, офісів, готелів, театрів, музеїв. Формується новий тип суспільного будинку, названий ратуша, а власне кажучи, багатофункціональний об'єкт, що сполучить установи місцевого самоврядування з культурним центром.

Спочатку/у 1950-і рр./ архітектура таких будинків розвивається в дусі європейського модернізму "другої хвилі". Це відбулося невипадково: принципи модернізму виявилися винятково співзвучні традиційному зодчеству країни. Японське зодчество протягом сторіч було дерев'яним і стабільним стилістично, не переживаючи радикальних змін архітектурних стилів /античність-готика-ренесанс і ін./,характерних для монументального кам'яного зодчества Європи. На всьому протязі вивченої історії японського зодчества в ньому паралельно розвивалися дві архітектурно-конструктивні теми: дерев'яного каркаса з заповненням, що не несе, з циновок або легких розсувних щитів і тема масивного дерев'яного зрубу. Перша тема була широко поширена в житловому будівництві всіх категорій /від хатин до імператорських палаців/, друга - у храмовому зодчестві і при зведенні різноманітних сховищ. Якщо в європейському зодчестві переважала пластична розробка вертикальних несущих конструкцій/стіни, колонади, аркади й ін./,то в японському - панувала пластична розробка важкого черепичного даху з відносно крутим ухилом, великими виносами покрівельних звисів, варіантною розробкою підтримуючі звиси елементів. У той же час вертикальні конструкції /каркасні або бревенчаті стіни /не піддавалися пластичній розробці, зберігаючи нейтральну конструктивну структуру. Жаркий-вологий клімат країни продиктував основні конструкції стін і дахів, підйом будинків над підставою на окремі відкриті опори, а висока сейсмічність території японських островів - малі масивність і поверховість, лаконічність обсягів будинків.

Цей швидкий історичний екскурс пояснює ту легкість, з яким у Японії відбувся сплав традицій з модернізмом. У сучасному капітальному будівництві традиційний легкий дерев'яний каркас трансформувався в каркасні залізобетонні монументальні спорудження місцевих зодчих - К.Маякава /учня Ле Корбюзьє/ К.Танге, К.Курокава й ін. Класичним добутком японського модернізму став будинок музею Світу в знаменитому меморіальному комплексі м. Хіросіма /арх. Танге,1949-1956 р./. Однак дуже незабаром емоційна недостатність модернізму зажадала пошуку додаткових виразних засобів /насамперед з області традиційного регіонального зодчества/, що продовжується і понині. Регіоналізм у сучасному японському зодчестві розвивається по трьох напрямках - імітації, ілюстративного традиціоналізму й обмеженого переломлення традицій. Імітацію традиційного зрубу в залізобетонні чаші всього застосовують у культовому зодчестві, але її можна зустріти й в архітектурі світських будинків, виставковому павільйоні Японії на Експо-67 у Монреалі/арх. Іосінобо Асахара/ або в будинку Національного театру в Токіо /арх.Хіроюкі Івамото/. В останньому горизонтальні начіпні залізобетонні панелі зовнішніх стін постачені фасадним рельєфом, що імітує поверхня рубаної дерев'яної стіни.

Ілюстративному традиціоналізмові властивий прийом введення до будинку, скомпонований у формах модернізму, окремих елементів "нагадувань" про традиційні архітектурні форми. Іноді вони носять характер прямих цитат. Так, наприклад, для вінчання будинку міжнародних конференцій у Кіото арх.С.Отані і Т.Оті обрали як історичний прототип вінчання храму III ст. у м. Ісі "транспонувавши" його в залізобетон. Арх.К.Кікутаке, проектуючи для м. Ідзума комплекс адміністративного будинку і музею, включив у композицію фасаду залізобетонні сонцезахисні ґрати, що повторюють малюнок дерев'яних ґрат храму VII ст.

До органічного напрямку залучення принципів традиційного зодчества можна віднести композицію будинку фестивалю-холу в Токіо /арх.К.Маякава,1960г/. У будинку з легким залізобетонним каркасом, заповненим світлопрозорими конструкціями, що обгороджують, застосований масивний дах з великим виносом. Масивність цього залізобетонного даху зорово збільшує бетонний похилий високий парапет, що обгороджує від вітру простір експлуатованого даху. Відповідаючи глибинним традиціям національного зодчества, композиція фестивалю-холу нова за формою і цілком позбавлена імітаторства. Такий же важкий парапет - принципово інших малюнках і формах застосований у композиції будинку музею в Нагасакі /проект архітектурної фірми Сова,1966г/. Наскільки цей прийом сприяє підвищенню виразності композиції легко переконатися, зіставивши рішення двох вище названих будинків з побудованому приблизно в той же період /1955г/ Ле Корбюзьє по всіх канонах модернізму музеєм західного мистецтва в Токіо. На жаль, цей настільки органічний для Японії прийом важкого вінчання був дуже активно, але чисто формально растиражирован архітекторами всього світу, його можна зустріти тепер у всіх великих містах від Москви до Чікаго.

Шлях, пройдений японською архітектурою в освоєнні регіональної спадщини при проектуванні сучасних монументальних будинків, простіше простежити, зіставивши два об'єкти однакового призначення /ратуші/ у творчості одного автора - К.Танге, розділені двома роками: будинку префектури Кагава в м. Такамацу /1958 г/і муніципалітету в м. Курасікі /1960 г/ Перше являє собою вишуканий зразок композиції в "інтернаціональному стилі", і про його національну приналежність говорять тільки винесені на фасад торці численних залізобетонних консолей, що нагадують традиційні японські дерев'яні конструкції.

Друге - явище чисте регіональної архітектури, хоча не містить жодного елемента національного зодчества. Його вплив позначився опосредованно на малюнку рідко розставлених відкритих опор першого ярусу /на відміну від європейського прийому звуження опор донизу вони тут злегка розширюються/, пропорціях збірних елементів дворядної розрізки фасадних стін і їхній перев'язці в кутах, що образно асоціюється з дієвідмінами дерев'яного зрубу, важкому вінчанні будинку.

До глибинних проявів японського регіоналізму варто віднести і сугубо виборче відношення до вибору сучасних несучих конструкцій і відображенню в композиції їхніх тектонічних можливостей. Оскільки традиційне зодчество розвивалося на основі дерев'яних стояково-балкових і зрубних конструкцій, йому залишилися далекими тектоніка склепінних і купольних систем. Відповідно в сучасній архітектурі зодчі активно застосовують ребристі залізобетонні перекриття і виявляють їхні елементи на фасадах і в інтер'єрі, але майже не застосовують безбалкових; широко використовують складчасті залізобетонні конструкції для покрить і стін, але майже не застосовують аналогічних їм по статичній роботі багатохвильових циліндричних і коноїдальних оболонок, не застосовують зводів і куполів, але активно використовують висячі системи покрить, компонуючи з їх допомогою складні і різноманітні об'ємні форми. Будучи цілком новаторськими по конструкції, вони своїм силуетом образно перегукуються зі складними формами покрить у традиційному зодчестві.

Найбільше яскраво це проявилося в архітектурі Олімпійського комплексу в парку Йо-йогі в Токіо /арх. К. Танге, 1964 г/. Спортивний комплекс утворений двома будинками: критого плавального басейну і баскетбольного залу. Будинки мають висячі покриття. Основні несучі троси першого будинку кріпляться до двох несучих пілонів, другого - до одному, а другорядні - до просторових залізобетонних опорних контурів. Композиція будинків комплексу вирішена в двох архітектурних масштабах: великому - у просторових формах і силуеті металевих висячих покрить, і більш меншому - у "стояково-балкових" членуваннях опорного контуру, що асоціюються з традиційними архітектурними формами й активним видовищним сприйняттям, що находялись у зоні.

Наприкінці століття, у 1980-1990-і рр. японський регіоналізм поступається позиціями загальносвітовим архітектурним плинам - переважно неомодернізму, почасти неоекспресіонізму і постмодернізмові. У цих напрямках працюють, як старі майстри - К. Шинохара, К. Кікутаке, А. Ісозакі, так і більш молоді - Т. Андо, Т. Іто, К. Моцуна. Нівелюються і виразні засоби - в обмеженому обємі почали застосовуватися склепінні і купольні конструкції. У значній мірі переходові до загальносвітових плинів сприяло поступове витиснення залізобетону металевими конструкціями в компонуванні фасадів і інтер'єрів.

У вітчизняному зодчестві в зв'язку з активною національною політикою уряду СРСР архітектурному регионализму приділялася велика увага. Особливо яскраво він виявлявся в архітектурі великих суспільних будинків у республіках Закавказзя і Середньої Азії. Найвидатнішим прикладом органічного переломлення традиційних архітектурних форм у рішенні нових задач виявилася творчість А. Таманяна, зокрема в будинку театру опери і балету ім. Спендіарова в Єревані /1926-1953 рр/. Однак, у більшості випадків архітектура цих республік розвивалася по шляху ілюстративного регіоналізма. Основним засобом стала імітація національної орнаментики в малюнках залізобетонних сонцезахисних ґрат, вкомпоновувавшихся у фасади будинків всілякого призначення /музею В. І. Леніна і готелі "Узбекістан" у Ташкенті, цирку і палацу культури в Алма-Аті й ін./.

---

Маклакова Т.Г.

 

Великий енциклопедичний словник образотворчого мистецтва

 

 

Перейти до перегляду наступного стилю: Ренесанс Перелік усіх стилів Ще почитати про стилі СтройДизайн виконує: дизайн кухні, будівництво будинків, ландшафтний дизайн, ремонт квартири, дизайн інтер'єру, дизайн квартири